Медична сестра закохалася у поезію

Ганна Андріївна ДРОБОТУЩЕНКО народилася на Ічнянщині Чернігівської області в сім’ї хліборобів.

Після закінчення Прилуцького медичного училища і по сьогодні працює медичною сестрою Ічнянської райлікарні. Друкувалася на сторінках альманаху Чернігівського земляцтва «Отчий поріг» (м. Київ), обласних та районних виданнях. У 2012 році вийшла у світ збірка поезій «В обіймах осені», 2016 р. – «Хуторянка». Член ічнянського районного літературного об’єднання «Криниця». Лауреат літературно-мистецької премії імені Василя Чумака. З липня 2017 року – член громадської організації «Українська ініціатива».

ЗУСТРІЧ

Нарешті ти мене впізнав.

Зустрілися – і очі –в-очі.

Ти погляд відвести не хочеш

Мабуть, давно цього чекав.

Переплелися долі враз…

А перехожі з права, зліва,

Нас тільки двоє й щастя злива

Ні літ пройдешніх, ні образ

І серед тисячі октав

Ми вибрали одну єдину.

Я крізь роки до тебе лину,

Нарешті

ти

мене

впізнав.

КОРАЛОВИЙ ДОЩ

Тарабанить дощ по підвіконню,

Краплі розбиваються на бризки.

Наберу я дощику в долоні,

Нанижу краплиночки на низку.

І навпроти сонця їх розвішу,

То мої невиплакані сльози.

Біль розлуки осені залишу,

Розпач подарую літнім грозам.

А тривогу сивому туману

Я віддам. У видолинку ляже.

З неба зірку я собі дістану,

Що до тебе шлях мені покаже.

Заясніло небо понад плаєм,

Дощ притих. Веселка коромислом.

Може, то є щастя? Я не знаю.

Крапельки коралами зависли.

РАДІЮ СВІТУ

Іду босоніж по росі,

Душа співає.

Люблю тебе в усій красі

Мій рідний краю.

Над хутором димок пливе,

Дзвенить дійниця.

Радіє дню усе живе,

Блищить криниця.

Туман у видолинку ліг –

Молочне диво.

Пливе в тумані сіна стіг

І з переливом.

Спів на калині солов’я…

(Оркестр неначе).

У лузі чую косаря – косу мантачить.

… Іду босоніж по землі

Прощайте, прикрощі, жалі.

Радію світу!

ОСІНЬ ПЛАЧЕ

Дощик скаче

По калюжах,

Як незрячий,

Тротуаром і

Бульваром

Ніби м’ячик.

Срібні краплі

Наче бісер,

Вже потоком,

Пелени дощу завіса

З кожним кроком.

Перехожі

Змокли, схоже

Світ рікою.

Парасолька

Мокрим дахом

Наді мною.

Небо в клоччя

Розірвалося неначе

Мокрі плечі,

Мокрі очі,

Осінь плаче.

ПРИТИШУ КРОКИ

Ти забуваєш

Дивитись в небо.

Невже немає

У тім потреби?

В нас обмаль часу

При зупинитись

У синь безмежну,

Щоб подивитись.

Куйовдить хмарки

Вихор здіймає.

Як після чарки

Вітер гуляє.

Притишу кроки,

У небо гляну –

Злетіли роки

За журавлями.

Летять курличуть,

Крильми махають.

Я їх не кличу,

Не переймаю.

Хай відлітають,

Я не боюся.

І не гукають –

Не зупинюся.

Прокинусь рано

Агов, деньочку!

Я вишивану

Вдягну сорочку,

Вийду на люди

І посміхнуся.

Як сумно буде

Я притулюся

До осокору

Що зеленіє,

Рветься угору.

Руки розкину,

Крила неначе

В небо полину,

Де дощик плаче.

Що мені старість?

Це просто роки…

Впіймаю радість,

Притишу кроки.

Погляну в небо –

Яке безкрає!

Сьомий десяток?..

Не відчуваю.

ТУМАН

Пелена туману за вікном,

Оповиті хати.

Упилася ніч хмільним вином

І не хоче спати.

Он навпроти вогник мерехтить,

Як маяк надії.

Моє серце більше не болить,

То не сльози – іній.

Спокою душевного нап’юсь,

Тиша заколише.

Подумки до тебе пригорнусь,

Спомином залишу.

За вікном туману пелена,

Підпирає небо.

Блима зірка угорі одна –

Всі думки про тебе!

Галина Дроботущенко,

м. Ічня, Чернігівщина

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?